В пустелі сизих вечорів, В полях безмежних проти неба О, скільки слів І скільки снів Мені наснилося про тебе! Не знаю, хто ти, Де живеш, Кого милуєш і голубиш. А знаю – ти чекаєш теж, Тривожно вгадуєш і любиш. І я прийду в життя твоє. Тебе, незнаного, впізнаю, Як син вигнанця впізнає Прикмети батьківського краю. Не знаю, хто ти, Де живеш, Кого милуєш і голубиш. А знаю – ти чекаєш теж, Тривожно вгадуєш і любиш. Я ради цього ладна жить. Всі інші хай проходять мимо, Аби в повторах не згубить Одне, Своє, Неповториме. Нехай це – витвір самоти, Нехай це – вигадка й омана! Моєму серцю снишся ти, Як морю сняться урагани.