Білим цвітом стежки замело, Білий цвіт, наче сніг, опадає, Ми їдемо в рідне село, Де нас вже ніхто не чекає... Ми їдемо ночі і дні, Мир їдем літа за літами, Ми їдемо, їдемо і Ніяк не доїдем до мами... Нас двічі в житті повезло, Ми їдемо з дому й до дому. Ми їдемо в рідне село, Де кожне обличчя знайоме, Де наше коріння-життя, І мамина вишня під хатою, Де бджоли в долину летять, Де пахне дитинством і м'ятою. На долині кущ калини Ронить білий цвіт, Тільки мати вже не вийде До воріт... Ми їдемо ночі і дні, Ну як воно сталося з нами? Що їдемо, їдемо і Ніяк не доїдем до мами... І сльози умиють лице, І серцю так боляче стане, Що тільки лише деревце Зустріне нас, ні, не мама... Замело рожевим цвітом Стежку до воріт, Опадає, опадає з вишні цвіт...