В дубовій колисці мене Колисали стрункі ясени, Із святого джерела Цілющою водицею освятили, "Українкою" назвала калина, Верба і високі явори, Щоб під синім небом співала, Сіяла зерно у ниви. Мінялись пори року, А із ним - століття, віки, І я йшла босоніж у духмяні Трави, в діброви, У раю слухала спів пташок, Золоті голоси, І стелилась барвінком стежина В далекі дороги... Моя душа квітне від Солов'їних трелів в саду, В люті зими я вишиваю, Мережу вишиванку, Із висоти добираю різнобарвну Нитку золоту, І зозуля у віконці кує літа, І вінчує долю зранку. Дві тисячі літ із гаком Дзвенить удаль ріка життя, В мені течуть гени вільного Народу, кровинка землі, Мою Батьківщину зовуть "Україна", А "Українкою" - дитя, Сивий батько Дністер ростив, Щоб славила береги свої!