Ми - окрема порода народу не подібна до жодного роду. Ми в окремій колисці сповиті, не знайдете таких в цілім світі. Ми арійці, ми внуки Дажбожі, ні на кого, й на себе, не схожі. Ми не винайшли автовагона, Зате винайшли ми макогона. От ще б тільки здобутись на ласку- на патенти на борщ і ковбаску. Показатися можем на сцені, показитися, наче скажені. В акробатній сназі гопакерій дикий розмах розвітрених прерій. А пісні, що дзвенять апогеєм починаємо "Ой-єм" та "Гей-єм". В нас борщі, часниково пахучі, все в нас вишите,навіть онучі. Писанкуємо аж навкарачки на яєчках від курки і качки. Та вчимо і чужинців культури- малювати баранчики й кури. Ми-чудові, ми-вибрана раса, ми - земної планети окраса. Нарікаємо все на невдачі, а в душі - хуторяни ледачі. Нас в Сибір виганяли із раю, а нам що - наша хата ж-бо з краю. І навчились ми, як дипломати язика за зубами тримати, як та баба на двох ворожити і часом ворогам прислужити. Ми махаємо шаблями грізно, а до бою ідемо нарізно – ліві – вліво, а праві - направо, а центристи – дрімають лукаво. Ми від лиха ховаємось в зіллі, наша сила, можливо, в безсиллі. Ми – окрема порода народу, не подібна до жодного роду