Крізь форпости сторіч Пронесла Ти героїку волі, Незрівнянну красу Та палку материнську любов. Відправляла на Січ І нових колисала героїв, Україно моя, Як ти прагла звільнитись з оков! Та не знає ніхто, Як давались Тобі ті прощання, Як у грудях пекло І які в Твоїм серці рубці. Що із кожним хрестом Ти терпіла сама розпинання Україно моя, Найстрадальніша з всіх матерів! В тебе сльози в очах Появлялись при витоках слави, Ти раділа й цвіла За своїх героїчних дітей. І злітала, як птах, Полотнищем у небо держави, Навіть грамом тепла Ти ділилася, як Прометей! Ти не вмієш брехать І від того усі Твої біди, Ти на горе чуже Відповіш, як завжди, співчуттям. На горнилі багать З колоска Ти спечеш скибку хліба І нужденним усім Ти покраєш по рівних шматках. Благодатною будь, І чаруй все довкілля красою, Лиш би нам не забуть, Хто ми є і хто наші батьки. Хай нащадки і звуть, Україно, тебе молодою, Але знаємо ми Що Ти матір'ю нам вже віки! Ми клянемось Тобі, Що зумієм Тебе захистити! Присягаєм навік Зберегти материнське тепло! Хай тобі біля ніг Позолотою стелиться жито І небесна блакить, Наче хусткою, криє чоло.