Моя країна – це мала дитина, в руках калина, По стежині між руїни до згину йде до істини. З думками чистими, простими, Серед диму підіймається з колін, Єдиний стимул - дзвін, що лунає через роки. Прадідів кроки вели у світ широкий в різні боки, Так було, доки не наклали темні вроки в рядки, Історії сторінки стоптали темні вершники. Все ж таки, ми одної крові і готові до бою, Якщо лише війною відстоїмо долю свою, Чистою росою у полі поляжемо за волю тих, Хто серед темряви проносить світло, Залишим світу слід, що протягом всіх літ Буде помітним, завжди буде серцю рідним, Бідним і багатим, мов дорога до хати, Бо в нас країна єдина і нам її берегти! Приспів: Бережи Україну - Надію нашу єдину! Серед людей мільйонів Залишись вірним сином! І залишаючись там, де бродить вітер над степами, Я все ж вірю у мир, що запанує поміж нами. Те, що єдністю зветься, моє серце б'ється, Рветься на волю в небо, де зорі нас за собою вели. І розігнали темні хмари над рідними краями, І пронеслись містами слова не сказані устами. Тільки разом збережемо все, для чого на Землі живемо. Приспів. Сльози лили, перелили келих – мову потопили, Засуха вбила душу, що давно жадала зливи. Наша свідомість в глибокому кратері, Куди не потрапляють сльози України-матері. Зламалася гілка калини убогої І затихла мелодія пісні колискової. Вандалізм досягнув Чорногірський герб, А тризуб не намірений підійнятися уверх, Заливають кольорами чорними й червоними Повстанська кров і тінь крила лютого ворога. Я вірю у те, що все не втрачене зовсім, Коли закінчиться дощ - обов'язково вийде сонце! Блакитні небеса над жовтими полями: Це моя Україна, українська держава! Приспів.