У саду вишенька, за садом ліщина, Любив я дівчину і мене дівчина, Любив я дівчину три літі, Тяжко її взяти на світі. З'їздив я коника, з'їздив я другого, - Скажи ми, дівчино, чи буде що з того, Чи буде що з того, ой чи ні, Най не в'яне серденько в мені. Ой, надворі видно, надворі видненько, Ой, вийди, дівчино, ой, вийди, серденько. Ой, вийди, дівчино-розмово, Заговори до мня хоть слово. - Ой, рада би-м вийти, та ся бою роду, А щоби не було між нами заводу, Бо в мене посагу не буде, Возьмуть мене люди, з чим буде. - Молода дівчино, не кажи ми того, Я тобі за посаг не скажу нічого, Бо ти в мене посаг самая, Як на небі зоря ясная. - Ой, ти тепер кажеш, що я зоря ясна, Потім мені скажеш, що-м доля нещасна, А як ти не скажеш, то мати, Ліпше мене бідну не брати. - Ой, що мені мати має вповідати, Як я тебе люблю тайтя хочу взяти, Хоть би-м тебе любив, не любив, Мені тебе Господь присудив. - Молодий козаче, файна твоя врода, Тепер ти так кажеш, потий я молода, А як, не дай Боже, недуги, Будеш ся дивити на других. Скарай мене, Боже, на души й на тілі, Як я щось помислю в непотрібнім ділі, Скарай мене, Боже, і зараз, Як я щось помислю не в гаразд!