Осінь у гаях, і сутінки Лягли на сивий шлях, Мій поїзд лине в даль, Дивлюсь в вікно, Чекаю вже давно. Бачу вже вогні, знайомі Краєвиди, що вві сні З'являлися мені багато літ, Як юності привіт. Тут, у цих краях, Буяла моя юність, наче птах, Я тут несамовито покохав, В небі я літав. В небі я літав. Тут колись, згадай, Назавжди покидав я рідний край, Ще й досі чую твій прощальний крик: Твоя навік! Ось уже перон, Та я не залишаю свій вагон І тьмариться в очах - я не забув, Як щасливим був. Вир життя - артист і я Кружляв із ним, як жовтий лист, Та інколи у скронях промайне: Не забудь мене! Це було колись, та зараз Наші долі розійшлись, Я тільки випадково в цих краях, Лине далі шлях, лине далі шлях. Серце стукотить, мов хоче Повернути знов ту мить, Як я шептав, поки вокзал не зник: Я твій навік!.. Твій навік!..