Тілько-м родилась, злая недоля Стала, сказала без жалю: "Будеш тужити, серце в'ялити, Тебе я тим благословлю!" З тої години щастя уплило, І слід недоля замела, Звалився камінь тяжкий на груди, На серце туге залягла. Де ступнем ступлю, тернина коле, Кров обкипає на ногах; Де оком гляну, сумно та темно, Ніби намітка на очах. Не світить місяць, не гріє сонце, Чорніє небо, як земля; І, як в склепінні межи вмерлити, Межи живими ходжу я. Знущайся, доле, не жалуй сили!.. До каплі кров мою іспий! І від людей забите тіло Землею темною накрий!