Тиха-тиха на дворі погода Нема мого милого з походу. Як приїхав мій милий з походу Зустрів милу в сінях на порозі. Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива, Чия в тебе на руках дитина? Довго-довго тебе чекала, Плакала ночами, але сліз не вистачало. Не вистачало, щоб наповнити море, Щоб змити біль розлуки, щоб затопити горе. Довго-довго тебе чекала, Час минав, але вірила, знала, Що повернешся живим і здоровим, Її до себе пригортатимеш знову. Сама у хаті, сама у полі, І вся робота – на ній, та не жалілась долі. Але від тебе нема жодної звісточки, А може просто обірвалася ниточка? А може вже десь там наклав головою, Уже згорів у вогні стрімкого бою? Уже накрився чужою землею, І більш ніколи не топтамимеш своєї?... Минали дні, минали довгі ночі, І засихало марно серце дівоче. Думки сушили мозок – хто витримає все це? І вже зневіра гадюкою заповзала в серце... Була ж в мене циганочка Дуня, Вона в мене дитину забула. Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива, Не такая циганська дитина. А циганське чорне та патлате, А це біле, біле гарнувате. Давай, мила, коника сідлати, Та й поїдем, циганку шукати. Ходім, милий, із сіней у хату, Буду тобі правдоньку казати. Був у мене козак аж три ночі, Він покинув оці карі очі.