Ти знов прийшла, моя печальна музо. Не бійся, я не покладаю рук. Пливе над світом осінь, як медуза, І мокре листя падає на брук. А ти прийшла в легесеньких сандаликах, Твій плащик ледь прип'ятий на плечі. О, як ти йшла в таку негоду, здалеку, Така одна-однісінька вночі! Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті? Яким вікам світилася вві млі? І по якій несповідимій карті Знаходиш ти поетів на землі? Ти їм диктуєш долю, а не вірші. Твоє чоло шляхетне і ясне. Поети ж є і кращі, й щасливіші. Спасибі, що ти вибрала мене.