І Ти сиділа край віконця - у очах печаль, І весняний промінь сонця не втішав,нажаль. Я так просив тебе: "Кохана, посміхнись!" Але той сум в очах твоїх залишивсь. ІІ Що могло так засмутити погляд твій ясний? Твою усмішку згасити в день цей весняний?.. Я цілувать хотів ті очі чарівні, Хотів, щоб мовила хоч слово мені. ІІІ Але ти чомусь мовчала, дивлячись в вікно, І мене не помічала, хоч я так давно Хотів сказати, мила, що тебе люблю, Хотів тобі віддати ніжність свою. Знов І куплет.