Ну скажи - хіба не фантастично, Що у цьому хаосі доріг Під суворим небом, | Небом вічним, |(2) Я тебе зустрів і не зберіг! | Ти і я - це вічне, як і небо. Доки мерехтітимуть світи, Буду Я приходити до Тебе, | І до інших йтимуть |(2) Горді Ти. | Як це все буденно! Як це звично! Скільки раз це бачила Земля! Але ми з тобою... Ми не вічні, Ми з тобою просто - ти і я... І тому для мене так трагічно Те, що ти чиясь, а не моя.|(3)