Зими цієї срібно-білі колючки Торкає місяць і грайливо пестить вітер, А дальніх вікон запізнілі світлячки Чекають нас, щоб світло в душі перелити. Та рук тепло і океан твоїх очей Не заметуть життя бурани і завії, Бо наші душі і серця кохання гріє І сонцем світить серед марева ночей. Приспів: Тепло сердець розтопить лід минулих літ – У наших душах не зів'яне ніжний цвіт. Ми збережем любов для інших поколінь – Нехай до неї не торкнеться чорна тлінь. Зима мине, збіжить-розтане білий сніг, Зазеленіють буйні трави при долині. Знесе вода тії зими останній гріх, І соловей зів'є гніздечко на калині. Цей неосяжний і безпечний білий світ Іще не раз в житті заплаче й засміється, А ми з тобою доживем до сотні літ – Як є любов, вона вовік не розіб'ється. Приспів.