Така її доля... О Боже мій милий! За що ж ти караєш її, молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькії очі?... Прости сироту! Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки, Одна, як та пташка в далекім краю. Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька, Бо люде чужії її засміють. | (2) Щаслива голубка хоч тим, що літає, Полине до Бога, у хмари спита. Кого ж сиротина, кого запитає | І хто їй розкаже де милий вита? | (2) Чи в чистому полі, чи в темному гаю, Чи в бистрім Дунаю коня напува? З другою спізнався, другую кохає, | Її ж, нещасливу, навік забува. | (2) Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як Бог нам дає. Воно жити хоче, не хоче журиться, А думка, мов ворог, жалю завдає. Така її доля... О Боже мій милий! За що ж ти караєш її, молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькії очі?... Прости сироту!