Та нічого. Тільки от що. На пронизливих вітрах Облетіло наше листя, Облетіло його - страх! Лиш одна є втіха в тому, Що під небом голубим, Аж тепер вже видно, хто ми, До самісіньких глибин. Хто на що заповідався, Хто що зміг і що не зміг, Хто уліг яким спокусам, Хто ніяким не уліг. Все вже чітко, без облуди, Час ішов і проминав, То були усе прелюди, А тепер от-от фінал! Лиш одна є втіха в тому, Що під небом голубим, Аж тепер вже видно, хто ми, | До самісіньких глибин. | (2)