Де ви, соколи Дикого поля? Де той воїнства маковий цвіт? Де боями гартована доля, Де шаблями порубана воля, Де предвічний відважний мій рід? В Лету кануло славне лицарство У курганах безкраїх степів. Вічним сном дух свободи й бунтарства Спить на мéжі спокою й митарства У пилюці забутих шляхів. У розвіянім поросі волі Розчинилася маревом Січ. Серед тих, в кого лише мозолі, На осяянім ним видноколі Рай будує новітній панич. Сміючись із дурних гречкосіїв, Що воліють зігнити в рабах, Не боїться він злих буревіїв: Це – не ті, що постануть до дії, Це – звитяги колишньої прах. Чи настане у бурі твій час − Поховав ти єство невгамовне? Мабуть правду казав наш великий Тарас Ти уже не козак, а лише свинопас, І щасливий тому невимовно.