Старий актор - у зморшках лоб, Давно пішов уже зі сцени. Та відчуття не відійшло, Що він в обіймах Мельпомени. То він Отелло, то Хозе, Розбійник чи коханець чулий... І спогад давнішній несе Його назад в літа минулі. Приспів: І знов зринає істина стара, Їй не завадить метушня шалена... Життя - це гра, лише кумедна гра, А світ навколишній - то сцена. Старий актор - волосся дим, З душі напругу не пускає. Немов, уже наклавши грим, Він виходу свого чекає. Він переграв багато доль В догоду смутку та утісі. Лишилася остання роль В сумнім прощальнім бенефісі. Приспів.