Твої листи спалив (ти так бажала!), Та попіл з них за вітром не пустив. Душа зітхнула невимовним жалем, Що не зберіг листів твоїх — прости... Я їх спалив у серці, наче в горні, А ти благаєш слізно: "Поверни!" О ті листи любові неповторні! Співочі птахи, посланці весни!.. ...Твої листи, як фенікс, оживають У серці з попелу. Та не благай: Старі листи згорілі не вертають... Пиши нові! Пиши... й не надсилай!..