І ніби застогнали рідні гори - Пішов співак, ні, все-таки співець, Бо поєднав і радощі, і горе, На голос свій поклав вогонь сердець. Яка коротка і стрімка дорога... Як птах, зринає пам'ять кожен раз. Твоя душа вже відійшла до Бога, А пісня залишилась проміж нас. На цій землі слід сонячний лишив ти, Немов карпатське вишивання - слід. Ти будеш жити, вічно будеш жити, Бо не щеза любові родовід. І пісня давня знову нас зустріне, Даль проясніє, стишиться жура. Бо голос твій взяла собі Вкраїна, Щоб ним учить нас правди і добра. Тебе нема, лише тумани низько Вуаллю застеляють мить гірку. Як боляче сльозина верховинська Скотилась Україні на щоку. Всміхнись нам, друже, з дальнього далека І висуши всі краплі гіркоти. Над рідним краєм вже летять лелеки, А може, серед них, Назаре, й ти?