Цю сорочку мені вишивала материнська ласкава рука. Щедро квіти по ній розсипала, мов на лузі весна гомінка. Від'їздив я. В останні хвилини мама шепче крізь сльози: — Прощай! Пам'ятай, що ти син України, де б не був — це завжди пам'ятай! Приспів: О, краю мій, Без тебе син твій На чужих вітрах, Без тебе хліб черствий, Гірка водиця. Поклич мене і крізь шторми Як перелітний птах Прилину і нехай мені За все проститься. Не забудь, сину, мови своєї, не згубися під небом чужим... А сорочки простої цієї не заміниш і шовком тонким, бо це мати тобі вишивала... ... I здавалось, тепло її рук у дорозі мене зігрівало, під тривожний коліс перестук. Приспів.