Як листки за зимним вітром відлітають, По одному мене друзі покидають, Залишаючи у серці біль утрати, Бо усі колись ми маєм помирати, Та, якби ж хоч на жертовнім полі бою Рідну землю заслоняючи собою, А то тихо у безпомічних палатах, Від розбуджених Чорнобелів проклятих! Приспів: Сохрани, Боже, друзів моїх, ще живих, Упокій душі, хто спочив у глибокому сні. Хто ж мені руку вірну подасть замість них? Як проб'ють дзвони України, хто дасть віру мені? І свою я відчуваю в тім провину, Що лягають мої друзі в домовину. Не спізнавши ані слави, ані віна. Плач за ними, безталанна Україно. І не знаю, хто нам в горі цім зарадить, Підкладе плече і душу, а хто зрадить? Але друзі йдуть за обрій по одному, І ніколи не повернуться додому! Приспів. Сохрани, Боже, друзів моїх, ще живих, Упокій душі, хто спочив у вічному сні...