Мій древній граде, мій незрадний друже, Хвала тобі, мій княжичу, хвала! Душа співця і мужнє серце мужа Вінчають ореол твого чола. Крізь хижий посвист лютого ординця, Крізь унії і вишкіри відщеп Твоя стожильна праведна десниця Тримала не оскверненим свій герб! І меч тримала як святу ознаку, Бо меч, коли за волю, він - святий. І коло стін твого старого замку Ламали зайди черепи й хребти. Ти тяжко на кривавицю гнув спину, Та не молився злоту-серебру, А лиш тоді ставав ти на коліна, Коли вбирав свої майдани в брук. Народжені у болі і з любові, Колихані вітрами доброти, Відкрилювали з рідного гніздов'я Твої сини і дочки у світи. Та щастя не світилася їм доля, В журу сивіло втомлене крило... У здруженому, в збратаному колі На розголос ім'я твоє зійшло. На розголос високий, на віддяку У пам'яті недремній ожива І кров Братковського, і шабля Наливайко, І пісня Лесі - вічна корогва... Красив у свято і щаслив у будень, - Ткачук, шевчук, кравець і ковальчук, - Стоїш віки і ще віки пребудеш, Над бистрим Стиром вигнутий у лук!