Скажи, нащо тебе я полюбила, Скажи, нащо довірилась тобі? Коли б не ти, - сумна б я не ходила І день і ніч не плакала б в журбі. Без тебе я, як цвіт без сонця, в'яну, Без тебе, ох, як тяжко в світі жить! О, де, скажи, я чарів тих дістану, Щоб як забуть тебе і розлюбить. Забуть! Бо сил терпіти я не маю! Забуть! Бо так я змучилася вкрай! Коли б ти знав, що я переживаю, Який, бува, охоплює одчай. Коли б ти знав мою журбу та муку, Коли б ти знав, що я пережила! Не раз, не два, піднявши вгору руки, Тебе, і світ, і долю я кляла. Кляла я все: і мрії ті дівочі, Що рано так, ох, рано одцвіли... Кляла твої веселі ясні очі, Що, бач, мене до чого довели. І ту весну з пахучими квітками, Той день і ту щасливу мить, Коли мені, закоханій без краю, Ти клявся бути вірним і любить. Твоїм словам не вірить не могла я, Вони були, як пісня чарівна. Тепер зосталась я сама без пари, Сама одна, навіки я одна.