Щоночі сад приходить до вікна І житнє поле шелестить щоночі, А жінка та, що на землі одна, Стоїть за крок і не відводить очі. Скажи - питає - як ти день прожив? І що зробив? І чи зробив, як треба? Чи добру пам'ять людям залишив? Чи з осудом подумають про тебе? Людське життя складається не з літ, А нашу долю творять наші справи, Не тільки день, а навіть кожна мить - То крок до честі, слави чи неслави. Легких шляхів ні в кого не було, І де б не був ти маєш пам'ятати: На тебе завжди дивиться село Очима вікон батьківської хати. Не осором своїх старих батьків, Землі, що перший крок твій пам'ятає. Нехай довічно в думах земляків Твоє ім'я повага огортає. Бо тільки так прожиті дні й літа, Де кожна мить високим змістом світить, Дають підстави називать життя Потрібним людям, батьківщині, світу. Вона мене навідує щоніч, Як не хитруй нічого не сховати. Стоїть за крок і не відводить віч, | І не збагнеш - Вітчизна то, чи мати? | (2) Щоночі сад приходить до вікна І житнє поле шелестить щоночі...