Щодня неначе починаю знову, Хоч за собою не палю мости, Нанизую на власне серце слово, А за всі муки – Господи прости! Відродженим іду шукати правду, Очищеним відновлюю красу, Я на чужій сльозі не вчуся грати, Чужу печаль на сміх не понесу. Свої гріхи ношу завжди з собою, І не скажу мені це не болить, В юрбі суєтній був і я юрбою, Пізнав і сором і лякливу мить, Пізнав усе, мене не раз ламали, Під ноги клали балки перепон. Та не згубилось віще слово мами: "Синочку – совість вищий наш закон" Я прагну мати ту єдину міру, Про вчинки, що кумедні і сумні - Святим отцям я навіть не повірю, Коли мені сумління скаже – ні. Стрімке життя міняє ідеали, Стають нові вожді на п'єдестал, Але земля, що кривдою топтали, Для мене в сеж найвищий ідеал. Бо тут мої і осені і весни, Бо тут мої і зорі і хрести - Мій краю, я перед тобою чесний, А за все інше – Господи – прости...