Щодня чекаю на побачення В такій тривозі і журбі, Немов весна давно утрачена І вже не вернеться тобі: Немов гаї, снігами вклечані, Не будуть зеленіти знов, І ми на все життя приречені Затамувать в душі любов. А тож незрадністю пишатися Хотілось нам перед людьми, За руки радісно побратися, Як ще в маю ходили ми... Дарма! Нехай не все збувається, Надію в нас не вкраде час. Знов гай зелений заквітчається Для щастя нашого й для нас. І я у день, що вартий вічності, Скажу: весь вік тебе люблю. Благословлю всі сльози ніжності. Страждання всі благословлю.