Познайомились ми ще школі, Переходили з класу в клас, Непомітно так і поволі Почуття захопило нас. Моя мрія, моя розрада! Вірив я, що ніколи й ніде Не обдурить вона і не зрадить, І, як важко, не підведе. Вік – живи, вік – люби, | Користуйся щасливим моментом. | Вік – живи, вік – учи, | Так і помреш студентом... | (2) Почуття набирало сили, Проявлялось і там, і тут, Разом з нею ми поступили На філфак у педінститут. Я любив її світанково, Наче мавпа банани, любив, Та доцент із кафедри мови Моє щастя взяв і розбив. Вік – живи, вік – люби, | Користуйся щасливим моментом. | Вік – живи, вік – учи, | І помирай студентом... | (2) Той доцент був лисий, як бубон, І носив окуляри доцент, Він мою запримітив любу, І у мене відбив в мене в момент. Я кохав її щиро і палко, Мов самого себе кохав, А доцент мою вірну шпаргалку Відібрав й на шматки розірвав... Вік – живи, вік – люби, | Користуйся щасливим моментом. | Вік – живи, вік – учи, | Так і помреш студентом... | (2) Він збезчестив мене і не тільки, Зіпсував мені нерви і кров, У відомість поставив двійку - Ось і все... Ось така любов...