Моя хата — чорні гори, А постеля — камінь голий; Мої браття — кому горе, Мої браття всі соколи. Де ворога завважають, Як блискавка, налітають. Моє серце веселиться, Як запукає рушниця, Як турецькую скотину Неживою з коня скину Та голову його псячу На колі своїм побачу. Квітчу гору не квітками — Турецькими головами; Квітчу плечі свої сербські Турецькими жупанами. Турки кулі виливають, Кулі турків побивають. Здоров буду — то прибуду І до твої, аго, хати І з жінкою твою буду Цілу нічку ночувати, Твій тютюн буду курити, А кораном борщ варити. Візьму, аго, коня твого, Тогді босий ти поскачеш; Візьму, аго, меча твого, Тогді прасницю побачиш. Та ще тебе, вражий діду, Осідлаю та й поїду. Тогді свого доконаю, Псячу голову зрубаю. Твоє м'ясо буде в полі, Голова на частоколі, І голову черви сточать, А пси псину розволочать. Тобі горе, сербе-брате! Ніхто не йде помагати. Тілько сам ти між горами Справляєшся з ворогами. Сербин крикне — б'є рушниця, Тим Сербія і держиться!