Розпустили верби гілля, А дівчата – коси, – Всі збирають теє зілля, Що зросили роси. І мені ж бо закортіло Того зілля мати, Доки літо не злетіло, Став його збирати. Все збираю та й збираю – Аж сусідів стидно, Видивляю, видивляю – Милої не видно. Ой, не те, напевно, зілля, Не ті верби-лози, Видно, впадуть до весілля Не одні ще роси.