Стинаються в герці скажені сини України... (Василь Стус) Газет не читай, бережи потурбовані нерви, Закрий телевізор картиною Клода Моне. Піди в гастроном, закупи там останні консерви, І ляж на диван. І чекай, доки все це мине. Не змити дощам всі нітрати, нукліди і гасла, Не вийняти мозок цілим із одвічних лещат – Бо навіть у небі одна тільки зірка не згасла, Одна ще горить, а всі інші давно вже – блищать. Цей світ збожеволів. Саперні лопатки і гума, І дурень, що кличе святити ножі та серпи... А ти не вставай, ти дивися у стелю і думай, Дивися і думай – та тільки, на Бога, не спи!.. Під вікнами кличуть: "За нами!.. За нами!.. За нами!.." – Нове покоління месій випускає тюрма. "За нами, за нами!.." – і точиться бійка з млинами, І списи, і ребра тріщать – а звитяги нема. Та й бути не може, допоки в скаженому герці Стинаються з привидом привид, з марою мара, І зло полином проростає у кожному серці – Родючий то ґрунт від зотлілого в ньому добра!.. Змарновані села до стріх заросли бур'янами, Скалічені долі розносяться вітром, як дим... Куди ж ти схопився? – "За нами, за нами, за нами!.." – Що ж, дай тобі Боже вгадати куди і за ким...