Вже сутінки упали на левади, Затихли понад світом голоси. Хто нашому побаченню завадить? Хіба, що холод першої роси. Пестлива ніга всі вагання зборе, Зашепотить схвильовано трава І я почую із найпершим болем Знайомий щем, окутаний в слова. Люблю, люблю — як завше потаємно, Розгублено повторює дівча. Абетку цю у вічності взаємин Яку ніхто ніколи не вивчав. А потім губи відведе лякливо, Покриє білий привид лепеха. Падіння наше омивають зливи, Та грім чомусь під серцем затиха. Люблю, люблю — немов жага обпалить. Люблю, люблю, мов сонце обпіка. Під серцем коле грудочка опалу, Нагадує любов була яка.