Нас там немає, де хочеться бути, Та як потрапим туди, То мимо волі не можем забути Ми свої городи й сади. Куля земна, як фіранка строката, В очах рябить від країн. Гарних містечок на ній є багато, Та Станіслав є один! Там біля Бистриці ріки Пройшли мої шкільні роки, Там нас ганяли цілим класом У поле мити буряки. А ми дурні були малі, Нас не тягнуло до землі, Ми жили в Африці у мріях, Або на острові Балі. Уві сні ми їли манго І папаї у Перу, І кидали бумеранги У слонів та кенгуру. Там, де плем'я мумба-юмба Ходить майже голяка Карнавали, самба, румба І немає буряка. Карнавали, самба, румба І немає буряка. Але набридли банани та кава, Та ж хочеться, де їх нема, Їхня Зедандія їм не цікава, Тягне їх наша зима. Їм так остогидла цукрова тростина, Джунглі та жовті піски, Що мрія - далека для них Україна, Делікатес - буряки. В них цілий острів Барбадос Також ганяли на колхоз, І уявити не можливо, Як їм хотілось на мороз. Така гаряча в них земля, Такі гарячі в них поля, Що поміняли б свою спеку Вони на нашого нуля. Це для них вершина мрії, Що буває лиш у снах, Десь поблизу Коломиї Побувать на буряках. Помісити трохи глину І померзнуть до кісток, Ось тоді про Україну Не було би і думок. Ось тоді про Україну Не було би і думок. Білі і жовті, і чорнії люди, І мрія у кожного є, І хай там у юмбі юмбове буде, А мені хай буде моє. Де би мене не закинула доля, Де би не трапив мій шлях, Я до свого бурякового поля Завжди вертаю в думках. Де біля Бистриці ріки Вже достигають буряки, Чека робота, а не мрії І не порожні балачки. Ні у Перу, ні в Бангладеш Такого поля не знайдеш, Тому до міста Станіслава Моя любов не має меж. Буде сало в Україні, Буде цукор з буряку, А папаї й мандаринів Повно в кожному лотку. А, як душа захоче кави, Нам не треба в Санта-Фе, Ми собі у Станіславі Десь посидим у кафе. Ми собі у Станіславі Десь посидим у кафе.