Раз зійшлися ми случайно, Говорили кілька хвиль — Говорили так звичайно, Мов краяни, що нечайно Здиблються з-за трьохсот миль. Я питав про щось такеє, Що й не варт було питать, Говрив щось про ідеї — Та зовсім не те, не теє, Що хотілося сказать. Звільна, стиха ти, о пані, І розсудно річ вела; Ми розстались, мов незнані, А мені ти на прощанні І руки не подала. Ти кивнула головою, В сінях скрилася як стій; Я ж мов одурілий стою І безсилий за тобою Шлю в погоню погляд свій. Чує серце, що в тій хвилі Весь мій рай був тут — отсе! Два-три слова, щирі, милі І гарячі, були б в силі Задержать його на все. Чує серце, що програна Ставка вже не верне знов... Щось щемить в душі, мов рана: Се блідая, горем п'яна, Безнадійная любов.