Причащаємось болем щоденним І зболілими шепчем вустами: Все не так в цьому світі шаленім, Все не так! Що ж це коїться з нами? Україну здаємо потроху, Поділивши її на окрайці. Віддаємо чужинцям небогу, А чужинці, їй-бо, не китайці. А чужинці - сусіди й братове, Із одного замішані тіста, Розуміємо їхню ми мову, Розуміємо: стало їм тісно. На Вкраїну накинули оком, На моря, на лани та діброви, І давай грабувати наскоком, Бо свої ми, вчорашні братове! Вже вчорашні, це правда і вирок, Не прощаються підлість і зрада, І образи й ненависті вибух На століття в нас знищили брата. Вже у душах і в небі світає – Пережить доведеться багато – Та ще сонце найвище засяє І на нашій землі буде свято!