А які уночі ми шепочемо Милим слова, Коли сон при траві, Але обертом йде голова, Коли б'ються шибки І вривається Зоряний Дух, Обернувшись на сміх, На ридання, на подих, на слух?.. Моє сонечко, моє житечко, Моє небонько, моє літечко, Моя веснонько, моя зимонько, Моя радосте і сльозинонько, Моя ніжносте, моя совісте І гіркотонько, і медовосте!.. А з прив'ялої м'яти Малі божества трав'яні Нескінченним потоком Течуть по тобі і мені. І увесь білий світ, І уся незбагненна земля Над обличчям твоїм Лиш одне говорить дозволя: Моє серденько, моя спрагонько, Моя доленько, моя правдонько. Моя спеконько, моя зливонько, Моє озеро, моя прірвонько, Чистий квіте мій, росна рутонько. Вічний суде мій і спокутонько!.. Ти мене заклени, Щоб довіку було, як тепер, Щоб, спіткнувшись об час, Янгол наш не замовк і не вмер, Щоб до скону обом На єдину молитись зорю, Щоб щоночі ти чув, Як нетлінно тобі говорю: Світлий князю мій, господине мій, І найперший мій, і єдиний мій! Моя стежечко, моє поленько, Моя силонько і опоронько, Моя звабонько невпросимая, Моя свічечко негасимая, Моя свячена вербна гілочко, Моє дихання, моє тілечко!..