Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить. Бляшаний звук води, веселих крапель кроки. Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить, І раптом озирнусь, а це вже роки й роки! А це уже віки. Ніхто уже й не зна, В туманностях душі чи, може, Андромеди - Я в мантіях дощу, прозора, як скляна, Приходжу до живих, і згадую про мертвих. Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю. Він добре вам зіграв колись мою присутність. Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутніть.