Вона Різала пальці як стрибала з вікна... Вона В помаранчевих снах блукала сама... А він, Заховавшись під сніг, помаранчами Мерзлими жбурляв їй у слід... Вони, Ніби різні човни, плили у своїх думках, Щоб потім піти по пустих берегах... Та настала ніч, коли падали зорі І сльози котилися щирі й прозорі, А на ранок згадають вони лиш Помаранчеві сни... Розбиваючи день поцілунками неба, Ти відверто шепочеш, Благаєш: не треба... В тім немає твоєї вини - Це ж помаранчеві сни! Але чому? - Я ніяк не збагну - Розбиваючи день об стіну, У безодню викидаєш себе одну... Та діамантову ніч, де небо і зорі, І сльози котилися щирі й прозорі, А на ранок згадають вони лиш Помаранчеві сни... Розбиваючи день поцілунками неба, Ти відверто шепочеш, Благаєш: не треба... В тім немає твоєї вини - Це ж помаранчеві сни!