Полинь, душе, у небуття, Де почуттів різучий крик. Погоджусь і на каяття Тому, що вчора кидав виклик. Промчи крізь тисячі світів, Зірок і сонць, у прах згорівши, І поверни мою Зорю, Святої Святості світлішу. Що з Неба Вишнього зійшла, Життя це грішне освятила, Без бою у полон взяла І в своє Небо полетіла. І розірвалася душа На міліарди диких криків! Пульсує місяць на виття Тварини вбитої безлике. Чи чуєш ти охриплий голос? - То звіру загнаного рик, То Ангела без крил жагучий крик В агонії нестерпній, холодом окутий...