Він Хіба я винний, хіба я винний, Що через стільки літ Знов опинився, як - сам не знаю, Біля твоїх воріт. Вона Хіба я винна, хіба я винна, Що до своїх воріт Раптом я вийшла, мов хтось покликав, Саме о тій порі. Він Хіба я винний в тім, що минуле В пам'яті ожило, Що захотіло знов повторитись Те, що у нас було. Вона Хіба я знала, що зустріч наша Все перемінить так І що заманить нас так далеко У молоді літа. Він Ми ж, пам'ятаєш, були з тобою Вже мов одружені... Чом же не склалось, чом же дістались Інші нам суджені?.. Вона Та хіба винний, що так страждає, Вірний мій чоловік В тім, що з тобою ми як не в гаї, То у густій траві!.. Він І хіба винна, що так ридає, Моя дружинонька В тім, що вертаюсь пізно додому Кожної дниноньки!.. Вона Хто ж тоді винний, хто ж винуватий? - Тужно душа зове... Та ще сумує, плаче сопілка, Навпіл серденько рве... Разом Вже на узліссі жаром осіннім Рясно палає глід!.. Як же нам бути, що ж нам робити? - Ніхто не дасть відвіт...