Стала мати вночі край вікна, Защеміло в очах мимоволі... Задивилася мовчки вона На вершечок тополі. Сплять з лелеками лелі малі, Сняться хмари їм білі-білі. Доти з матір'ю, доки в кублі, Доки крила безкрилі. Колихала синів — і нема. Розлетілись, хто нижче, хто вище. А тепер серед ночі сама Сиву тугу колише. Де ж ви, де ви, сини-силачі? Хоче мати від вас небагато. Виглядаючи, кличе вночі: "Хоч приїдьте на свято!" Стала мати вночі край вікна, Білить місяць побілені коси. І ховає в долоні вона Крик очей безголосий. Сплять з лелеками лелі малі, Сняться хмари їм білі-білі. Доти з матір'ю, доки в кублі, Доки крила безкрилі.