А не тая ж воно пташка, Що летить за море, Але та, що в рідній хаті | Перебуде горе. | (2) А не тая ж воно хмара, Що закриє світло, Але та котра дощами | Оновить пів світу. | (2) А не теє ж воно жито, Що у ріллі ляже, Але те котре людині | Золотом заважить. | (2) А не тая ж воно пісня, Що в журбі ридає, Але та, що до світанку | Сонце викликає. | (2)