Висло літо бабине, росами увінчане, Як чиясь розлука, як чиясь печаль, А в саду осінньому сумувала дівчина І тулилась павутинка до її плеча. Це з'явилось враз моєю казкою, Як ішов знайомою стежинкою, І відчув до дівчини прив'язаний | Бабиного літа павутинка. | (2) Журавлиним окликом осінь віджурилася, Загубився промінь в сірій далині. Розкажи, любов моя, може, ти приснилася, Залишивши на прощання спогади сумні? І летять до мене мрії райдужні, Як іду знайомою стежинкою. І тремтять мої колишні радощі, | Зірваною вітром павутинкою. | (2) Вже ідуть, ідуть сніги, і здаються вічними, Як моя розлука з присмаком гірким, А в саду зимовому засмутилась дівчина, Ніжно тулиться сніжинка до її щоки. Скільки, скільки нами ще не сказано, Знов піду знайомою стежинкою. Може, то любов з'явилась казкою | І розтане білою сніжинкою?.. | (2)