(слова Романа Купчинського) 
Накрила нічка гай тихенько,

Земельку кругом, 
Лиш вітер мряки жене злегенька

Над розісланим лугом. 
І до любови накликає

Чарівниченько соловій, 
А місяць срібний розтягає

Чарівну пряжу мрій. 
Там, при окопах, на долині, 
Стоїть поручник молодий, 
Йому по хвилі вилітає

Зітханнячко з грудий: 
«Спи, дівчино, спи, кохана, 
Злоті мрії сни І про мене, голубонько, 
Не забудь, спімни». 
А там у Львові музики грають,

Танець жваво йде, 
Дівочі очі, як зорі сяють, 
Любка всім перед веде. 
І усміхається чарівно, 
І клонить голову на грудь, 
А сотник просить, сотник молить:

«Кохана, не забудь!» 
Сіріє ранок, світла гаснуть

Тяжіє сонна голова, 

А сотник шепче ще до ушка

Прощальнії слова: 
«Спи, дівчино, спи, кохана, 
Злоті мрії сни І про мене, голубонько, 
Не забудь, спімни!» 
Ударив гранат, як грім гримучий

Землю розгорнув, 
Збудив окопи, і ліс дрімучий, 
І ставок, що вже заснув. 
Там, при окопах, при долині,

Лежить поручник молодий, 
Йому потічком випливає

Червона кров з грудий. 
І знову стихло все довкола,

Ставок заснув, здрімався ліс, 
А тільки вітер по соснині

Зітхання тихе ніс: 
«Спи, дівчино, спи, кохана, 
Злоті мрії сни І про мене, голубонько, 
Не забудь, спімни».