(слова Романа Купчинського) 
Як з Бережан до кадри січовики манджали, 
То краялось серденько із горя та печали.

Кервавилось серденько в хорунжого Осипа, 
Як нам з очей зникала та Золотая Липа. 
Кервавилось серденько, не тихло на хвилину, 
Бо в Бережанах кидав хорошую дівчину: 
«Прощай, моє Олятко, дівчино чорнобрива, 
Нас нині розлучає та доля нещаслива. 
Як прийде час веселий чи прийде зла година, 
Я все тебе згадаю, що ти моя єдина». 
Як дівчина почула такі слова закляття, 
Склонила головоньку і впала у обняття. 
Як з Лісник та й до кадри січовики манджали,

Кервавилось серденько від горя і печали.

Кервавилось серденько хорунжого Осипа, 
Як нам з очей зникала та Золотая Липа. 
Кервавилось серденько, не тихло на хвилину, 
Бо в Лісниках він кидав коханую дівчину:

«Прощай, моя Стефуню, мій соняшний промінню,

Моя ти осолодо в воєнному терпінню. 
Чи прийде час веселий, чи прийде зла година, 
Я все тебе згадаю, що ти моя єдина»! 
Як дівчина почула такі слова любови, 
То в поцілуй зложила устонька коральові. 
Як стрільчики Січові до кадри доїжджали, 
То спомини їх серця у грудях розривали. 
Згадав і наш хорунжий зайняту вже Надвірну, 
А в ній і одиноку свою дівчину вірну...