Ви ніколи не станете ні моєю дружиною, ані коханою. І в думках я не часто по імені зможу назвать. Ви залишитись тільки незбагненною гордою панною, Пані осінь - уста уві сні шепотять. Ви не маєте й тіні кокетства, чи юної заздрості, | Й не міняючи вас журавлями курличуть літа, | А в глибинах очей стільки смутку й тихої радості. | Осінь злою буває, у вас же вона золота. | (2) Ваші діти давно називають вас "мамою", І докучливою стукає в ваше вікно суєта, І накладено грим непростою душевною драмою, А під ним поцілунку чекають заснулі уста. Ви ідете, а осінь встеляє вам килимом листя | І коралі намиста дарує калина сумна, | Мов кохання, юначе, прекрасне і чисте | Йде життям пані осінь, чи може то пані весна... | (2)