Я в ньому виростав, і не забуть Вогнів з веранди ніжну каламуть. В годину смутку ними марив я, - В них молодість всміхалася моя. Покинуть край примусив супостат, Та знову я вертаюся до хат. Доносить вітер із усіх сторін, Як б'є по вмерлим надвечірній дзвін. Я побиваюсь пташкою, журюсь: Кого зустріну вдома, як вернусь? Можливо, мати вибилась із сил, Спочила край запущених могил. Над нею не підвів ніхто хреста, Хто сиротину словом привіта?- Біліє рідний дім у далині, Не заблищать задумливі вогні. Німіє в білих китицях весна, Зненацька світло вдарило з вікна. О, не забути тих мені хвилин!- Чи не твою я бачу, нене, тінь? Сипнув суцвіттям птах із верховіть, Вітаючи додому мій прихід.