Осіння симфонія вітру, Що летить попід хмари, Танцює із листям по тротуарах, Вкладає його по пюпітрах. І цей дощ, немов скрипка, Дерева ― самі саксофони, Знову вторують луною-каноном І б'ються у шибку. І я цілував її через вікно, Мов тебе у заплющені очі, І я танцював із нею цей дивний шансон, Хотів залишитись із нею знову до ночі. Осіння симфонія вітру Знову лине до мене, Щоб купатись у жовто-зеленому морі Розкиданих ритмів. Жодної рими нема без кохання, А може, це співи симфоній ― Та хіба ж не байдуже, якщо у долонях Тремтить подих прощання? І я цілував її через вікно, Мов тебе у заплющені очі, І я танцював із нею цей дивний шансон, Хотів залишитись із нею знову до ночі. Коли знову згадаю слова, Коли вже не відчую я її дотик, Тоді знову прийде зима, Але ні ― зими не буває. Є тільки осінь, лише пізня осінь, лише вічна осінь, Хіба що вже не золота... Осіння симфонія вітру Лежить під ногами, Згубивши свої жовті гами, І вже не така хитра. Я на неї чекатиму знову, Щоб знову навчитись кохати, Щоб разом із нею знов танцювати Без жодного слова. І я цілував її через вікно, Мов тебе у заплющені очі, І я танцював із нею цей дивний шансон, Хотів залишитись із нею знову до ночі.