Похмура осінь хлипала сльотою І глузувала в дзеркалах калюж - А нам вона здавалась золотою: Пора єднання доль, єднання душ... Ми цінували в тих непевних днях Тепло уже зневладненого сонця - Осіннє сонце падало на шлях, І я у Вас вбачала оборонця... Я Вас люблю - а Ви сказали "Пізно..." Я Вас люблю, хоч блиск ілюзій згас. Ви завинили, хай і ненавмисно, І ця вина Вас мучить повсякчас... О, днів моїх невтримний екіпаж, - Я в нім сама, бо Ви обрали втечу... Я залишила все на розсуд Ваш; Ви вирішили - я не заперечу. Вже й грудень, і серпанки сніжно-білі Лягають на залізні квіти ґрат, Й опівночі танцюють заметілі - Чарівні сни заручених дівчат. Я Вас люблю, і ця любов - бальзам, Але бальзам відгонить гіркотою... Я знаю, шкода осені і Вам - Тієї, що здавалась золотою!..