Опадає листя на алеї, Між стовпами бовваніє шлях. В тебе очі дівчини моєї, Що згубилась у чужих краях. Попрощались ми в туманну осінь, (Замовкали стомлені бої). І її чорняві ніжні коси Вельми дивно схожі на твої. Та навіщо згадувать невчасно, Те далеке в пам'яті шукать ? Ти така замислена й прекрасна І тепер живеш в моїх думках. Із дерев зів'яле листя впало, Тужать за повіткою вітри. Може, нам для зустрічей зосталось Два чи три погожі вечори. Покривається пітьмою простір, Я усмішку вуст твоїх ловлю. Так скажи, замислено і просто, Як вона шептала, що "люблю"!..